Коли дитина готова до школи?

Батьки старших вихованців замислюються над шкільним майбутнім сина чи доньки. І звісно, вихователі мають бути готові до пояснень і відстоювання своїх обов'язків щодо підготовки малюків до школи. У чому ж полягає робота педагога дитсадка? А що залежить саме від батьків? Як об'єднати зусилля? І, зрештою, коли віддавати малюка до школи – у 6 чи в 7 років? Розібратися у цих питаннях, а також ефективно використати час, що залишився, для ретельнішої, досконалішої підготовки та розвитку природ­них можливостей дошкільника, посприяти дозріванню його душі й тіла допоможе батькам і педагогам ця стаття.

Початок шкільного життя — відповідальний мо­мент для кожної дитини. Тож період навчаня у першо­му класі позначений істот­ними змінами в її житті. Від того, як вона впорається з ними та адаптується до нових умов, залежатиме її подальше шкільне життя.

Звісно, батьки та вихо­вателі дошкільнят бажають, щоб їхні діти добре вчилися, нормально вписалися в но­вий колектив. Проте самого тільки бажання зама­ло, важливо знати закономірності успішної адапта­ції до школи.

На що варто звернути особливу увагу виховате­лям та батькам майбутніх першокласників? Про що вони мають знати насамперед? Наші судження не є догмами чи остаточними експертними висновками, радше це рекомендації для прийняття обдуманих, зважених рішень та дій батьків і вихователів, що ґрунтуються на основі спостережень за малюками. Саме такий вдумливий підхід допоможе краще піз­нати душу та тіло конкретної дитини, а отже, краще зрозуміти індивідуальну траєкторію її розвитку та дозрівання.

Окреслимо найважливіші індикатори подальшої успішної адаптації дитини до початкової школи, її оптимальної "стартової підготовки" до шкільного життя, ті, від розвитку яких у маленького учня скла­датиметься позитивний чи негативний досвід пер­шого року навчання.

Ми не будемо вести мову про "предметні знан­ня", на яких останнім часом "зациклюються" батьки дошкільнят, а за їхніми вимогами часто й педагоги дитсадків.

Завдання вихователів — забезпечити психічну й психологічну готовність дитини до школи, під­готувати до навчання в нових умовах.

Важливо, щоб батьки усвідомлювали це і не ви­магали того, що не відповідає природі дошкільника, а крім того, й самі розуміли, коли саме їхня дитина буде готова до школи.

Традиційно до школи діти вступали у сім років, але нині вони можуть піти до 1-го класу і в шість, і в сім. Закон цього не забороняє. Пізніше навчан­ня варто починати тільки в тому разі, якщо дитина фізично і психічно не готова до нього.

Віддавати дитину до школи можна тоді, коли на момент вступу вона вже досягла відповідно­го фізичного віку, тобто повних шести років, за умови її психологічної, інтелектуальної та фізичної готовності.

Про фізичну готовність дитини можемо судити, зокрема за антропометричними показниками роз­витку її організму.

Якщо на момент вступу до школи більшість ан­тропометричних показників дитини нижчі від норми, слід замислитися й порадитися з лікарем або пси­хологом, чи варто їй вступати до школи в цей пері­од (передусім це стосується шестирічного віку).

Особливу увагу треба звернути на кількість по­стійних зубів (зрозуміло, ми не беремо до уваги молочні, що є тимчасовими). Цей показник іноді ще називають зубним віком, саме він є вирішальним при визначенні фізичної зрілості малюка. Зрозумі­ло, найкраще, коли і вага, і зріст наближені до наве­дених значень або трохи їх перевищують. Але якщо немає бодай одного постійного зуба (з названої кількості) на тлі інших позитивних показників, ради­мо не поспішати віддавати дитину до школи.

Ми усвідомлюємо, що всі діти різні, але, на наш погляд, слід уникати будь-якого ризику, бо за цим — здоров'я, яке досить легко порушити і доволі

складно відновити. Тож, шановні батьки, порадьтеся з педіатром, психологом і не приймайте поспішних, невиважених рішень. Здоров'я вашої дитини — у ваших руках!

      Крім фізичної зрілості, для успішного на­вчання дитини у школі необхідна й психічна зрілість. Фізична і психічна зрілості станов­лять разом те, що називають дошкільною зрілістю (для шестирічних дітей) або психо­логічною готовністю (для семирічних). Пси­хічна зрілість складається з таких компонентів: мотиваційного, інтелектуального, вольового, морального. Розглянемо кожний з них.

Моральна готовність до шкільної освіти є стрижнем, що закладає підмурівок особис­тості. В умовах повсякденного спілкування з однолітками й дорослими, а також у рольо­вій грі дитина набуває певних знань про со­ціальні норми. Але ці знання вона ще до кінця не усвідомлює і безпосередньо пов'язує зі своїми позитивними чи негативними емоційними пережи­ваннями. Перші етичні інстанції становлять поки що відносно прості системні утворення, на основі яких надалі формуватимуться досить зрілі моральні по­чуття й переконання.

Уміння спілкуватися з дорослими й одно­літками — основа для успішної адаптації дитини у школі. Систематично спостерігаючи за поведін­кою малюків під час ігор і занять, можна побачити, хто з них уміє спокійно й по-діловому звертатися до дорослого із запитаннями, узгоджувати власні бажання з інтересами товаришів; хто прагне "за­хопити" найпривабливіші ролі й добивається цьо­го умовляннями, примусом або через конфлікти; хто не вміє проявити себе і свої інтереси, тож за­довольняється будь-якою роллю, а хто взагалі не бере участі в діяльності дітей, несміливий чи па­сивний у спілкуванні з однолітками й доросли­ми тощо.

Деякі батьки з різних причин не бажають, щоб їхня дитина відвідува­ла дошкільний заклад, тож підготовка малюків до школи відбувається у родині, що не зав­жди сприяє її успішній шкільній адаптації.

Тому важливо, щоб перед школою малюк хоча б два роки відвідував дитсадок, де мав би можливість влитися у соціальне середовище одно­літків і старших дітей, що допоможе навчитися на практиці встановлювати стосунки, обмежувати свої бажання, співвідносити власні інтереси з інтереса­ми та бажаннями інших, а отже, усвідомити, що не завжди своє "хочу" є важливим для інших. Це приборкує егоїзм. Зрозуміло, дитина має відчувати свою цінність і самодостатність як активного учас­ника у спілкуванні з однолітками й дорослими.

     У формуванні моральної готовності дуже важ­ливий приклад спілкування батьків дитини з їхніми батьками (бабусею, дідусем) і родичами, з друзя­ми, іншими дорослими й дітьми. Дошкільний вік — період наслідування поведінки дорослих. Отже, вчинки наших дітей — це віддзеркалення більше ніж 80% наших із вами вчинків, шановні батьки та вихователі.

Вольова готовність дитини до шкільного навчан­ня — важлива складова її успішної адаптації. Уже із самого малечку дитина опиняється перед необхід­ністю долати певні труднощі, підпорядковувати свої дії поставленій меті. У зв'язку з цим вона має свідо­мо контролювати себе, керувати своїми внутрішні­ми і зовнішніми діями, пізнавальними процесами та поведінкою загалом. Отже, вже в дошкільному віці починає формуватися воля. Звісно, вольові дії до­шкільнят мають свою специфіку: вони співіснують з діями непередбачуваними, імпульсивними. Психологи вольову поведінку вважають соціальною, а джерело розвитку дитячої волі вбачають у вза­ємодії дитини з навколишнім світом.

Провідну роль у соціальній зумовленості волі від­водять мовленнєвому спілкуванню дитини з дорос­лими. У генетичному плані психологи розглядають волю як стадію оволодіння особистісними проце­сами поведінки. Спочатку поведінку дитини регу­люють словом дорослі, потім, засвоюючи практич­ний зміст вимог дорослих, вона поступово починає сама регулювати свою поведінку через власне мов­лення, роблячи тим самим істотний крок уперед на шляху до вольового розвитку.

Після оволодіння мовленням слово стає для до­шкільнят не лише засобом спілкування, а й засо­бом організації поведінки.

Тому, шановні дорослі, розмірковуймо над сло­вами, виважуймо їх і не даваймо дітям непосиль­них завдань, щоб менше їм докоряти і відбивати тим самим бажання щось самостійно робити.

Протягом дошкільного дитинства ускладнюється вольова сфера особистості й змінюється її пито­ма вага в загальній структурі поведінки, що прояв­ляється у прагненні долати перешкоди, труднощі. Розвиток волі в цьому віці пов'язаний зі змінами мотивів поведінки. Зародження певного вольового напряму та вихід на перший план групи мотивів, які є для дитини найважливішими, зумовлюють те, що, керуючись цими мотивами, вона свідомо до­сягає поставленої мети, не піддаючись негативним впливам, що відволікають. Дошкільник поступово навчається підпорядковувати свої дії мотивам, від­даленим від мети дій, зокрема мотивам суспільно­го характеру. Так формується рівень цілеспрямова­ності, притаманний шестирічним. Однак завважимо: вольові дії, сфера їх застосування і їхнє місце у по­ведінці дитини вкрай обмежені й нетривалі.

   Про вольову готовність дитини можна робити висновок за сформованістю в неї довільних психіч­них процесів (сприймання, пам'яті, уваги).

Показники сформованості довільних психічних процесів

♦     Дитина певний час уважно розглядає той чи інший предмет.

♦ Малюк запам'ятовує уривки, які потрібно вивчити, у розповідях чи малюнках відтворює те, що бачив або чув.

Нескладні завдання, запропоновані доросли­ми, дитина може спокійно виконати, спира­ючись на власні сили. Уміє самостійно себе обслуговувати (вдяга­ється, зав'язує шнурки, прибирає після себе, вмивається, чистить зуби, може випрати свої шкарпетки й трусики, дотримується особистої гігієни).

Дотримується певного темпу в своїй роботі. Дотримується доступних правил поведінки. Уміє правильно реагувати на оцінку доросли­ми виконаного завдання (якщо оцінка не пози­тивна, не ображається, не кидається речами, не падає на підлогу, не тікає...). Дитина вміє сама оцінювати свою роботу.

Щоб навчання було успішним, дитина має пере­дусім прагнути нового шкільного життя, серйозних занять, відповідальних доручень. Виникненню таких бажань сприяє мотивація на навчання, на важливу змістовну діяльність, більш значущу, ніж гра до­шкільнят. Прагнення дитини посісти нове соціальне становище зумовлює вироблення її внутрішньої по­зиції — мотивації.

Мотиваційна готовність — своєрідний генератор позитивного ставлення до школи. Це той двигун, який допомагає першачкові комфортно почуватися у школі й позитивно ставитися до навчан­ня як до цікавого процесу. Спеціальні дослідження показують: хоча мотива­ційно готових дітей цікавлять зовнішні атрибути шкільного життя — ранці, оцін­ки, дзвінки, шкільна форма тощо — не це визначає їхнє прагнення ходити до школи. їх захоплює власне навчання як серйозна, змістовна діяльність, що дає певний результат, важливий як для са­мої дитини, так і для дорослих.

Спосіб життя школяра як людини, зайнятої суспільно важливою і сус­пільно оцінюваною справою, дитина усвідомлює як шлях до дорослості, що відповідає сформованому в грі мотиву стати дорослим й реально здійснювати його функції.

Дослідження психологічного змісту і структури внутрішньої позиції школяра показали: внутрішня позиція школяра, яка формується на сьомому році життя, є системою потреб, пов'язаних з учінням як із новою, серйозною діяльністю, що втілює в собі новий, суспільно значущий, а отже, дорослий спо­сіб життя.

У шестирічної дитини таку мотивацію до школи ще не сформовано, тож потрібна серйозна копіт­ка робота з її формування.

Дуже важливо, щоб діти отримували позитивну інформацію про школу, а не різні страшилки або погрози (от підеш до школи, там не побавишся...).

Визначаємо рівень мотиваційної готовності дитини

Рівень мотиваційної готовності дитини можна встановити за допомогою бесіди, в якій можна з'ясувати бажання малого стати школярем та його уявлення про школу.

Відповіді дітей можна поділити на чотири групи.

1.  Прагнення бути школярем, бажання вчитися грунтуються на відповідному уявленні про школу: "Усі мають вчитися, щоб потім, коли виростеш, добре працювати"; "Хто добре навчається у шко­лі, той зможе стати Президентом..."; "Щоб добре вчитися, треба бути старанним...". Серед цієї групи відповідей будуть одиниці шестирічних малят, бо їхня основна потреба — ще гра, а не навчання.

2. Прагнення стати школярем грунтується на поверховому уявленні: "У школі цікаво, там багато дітей, учитель ставить їм оцінки"; "У школі краще, ніж у дитячому садку: не треба спати вдень, після уроків можна бігати по подвір'ю скільки завгодно"; "Мені у школі подобаються перерви, коли можна виходити в коридор або на вулицю". Так розмірко­вують уже більше шестирічних.

3.  Дитина начебто й правильно уявляє вимоги, які висуває школа, але водночас відчуває побоювання, навіть страх: "Я боюся, що не почую того, що говоритиме вчителька"; "А раптом я не зможу зробити те, що скаже вчителька"; "У школі важко, я не знаю, чи хочу йти туди, — чомусь боюся". Таких відповідей досить багато.

4.  Дитина не бажає йти до школи: "У садочку краще, тут немає уроків і домаш­ніх завдань", "У школі погано, бо там не граються і забороняють носити іграшки". На жаль, останнім часом кількість таких відповідей збільшується.

Батьків мають насторожити третя і четверта групи відповідей. Звідси вис­новок: треба краще ознайомити дитину зі школою й поставитися до цього до­сить серйозно. Позитивна спрямованість дитини (перша і друга групи) на школу як на власне навчальний заклад — най­важливіша передумова благополучного її входження у шкільну навчальну дійсність, тобто прийняття нею відповідних шкіль­них вимог та повноцінного включення у навчальний процес.

Інтелектуальна готовність до шкіль­ного навчання пов'язана з розвитком розумових процесів — уміння узагаль­нювати, порівнювати об'єкти, класифіку­вати їх, визначати істотні ознаки, робити висновки. У дитини має бути певний обсяг уявлень, зокрема образних і просторових, адекватний мов­леннєвий розвиток та пізнавальна активність. На що ж слід звернути особливу увагу в інтелектуаль­ному розвиткові малюка?

Інтелектуальна готовність проявляється у за­гальному рівні розумового розвитку дитини, важ­ливим показником якого є системність уявлень, знань про довкілля, життя природи, деякі соці­альні явища.

Батькам варто порадити: читайте синові чи до­нечці книжки про природу: неживу і живу, відвідай­те з ними місцевий музей природи, зоопарк, заві­тайте до лісу чи парку. Можна дозовано (обмежено в часі) переглянути відеофільми про природу (тва­рин, природні явища). Але робити це все треба в системі, а не від випадку до випадку. Обов'язково розглядайте та обговорюйте з малими ілюстрації в книжках і дитячих енциклопедіях, але знову сис­темно, щоб у голові дитини не виникла "каша" з різноманітних фактів. Розкажіть своїм дітям про місце, країну, де вони народилися, важливі події з життя родини. Намагайтеся відповідати якомога повніше на запитання, а не зводити їх до "так" чи "ні". Ваша розгорнута відповідь буде взірцем для дитини, як треба відповідати. Заохочуйте малюка до чітких формулювань запитань.

Інтелектуальна готовність визначається за рів­нем розвитку пізнавальної діяльності дитини (ува­ги, сприймання, пам'яті, мислення, мовлення).

Відвідуйте з дитиною картинну галерею (розпо­діливши всю експозицію на невеличкі фрагменти, а не оглядаючи її за один раз). Можна також побувати в історичному та інших музеях, де зберігаються ма­теріальні, культурні здобутки цивілізації. При цьому не варто весь огляд супроводжувати поясненнями дорослого та стомлювати малюка (правило доволі просте: що менша дитина, то коротшим має бути заняття), щоб у неї лишалися приємні враження, бажання знову повернутися.

Стимулює та розвиває пізнавальні здібності ди­тини робота з конструкторами, мозаїками, пазлами. Конфігурацій і сюжетів у них нині досить багато. Знову ж таки пам'ятайте про вік дитини: що менша дитина, то більшими мають бути пазли і простіший сюжет. Гарний ефект дає і робота з тетрісами (вони стимулюють увагу, образне і логічне мислення, але за умови врахування віку дитини) або інтелектуаль­ними комп'ютерними іграми.

Малювання — це спроба малюка пізнати та відоб­разити світ, в якому він живе, своє ставлення до нього. Мова малюнка образна, сповнена різнома­нітних смислів. От чому важливо розпитувати дітей, що вони намалювали, чому саме так. Це допоможе дорослому краще зрозуміти світ і думки дитини, а подекуди й визначити шляхи корекції її бачення.

Інтелектуальну готовність дитини визначаємо також за володінням нею деякими елементарними навчальними навичками — здійсненням звукового аналізу слова, читанням (по літерах, складах або зв'язним — цілими словами), лічбою та обчислен­нями, підготовленістю руки до письма.

Істотною допомогою для батьків можуть бути дитячі журнали: "Джміль", "Малятко", "Барвінок". Чому саме журнали? А тому, що зі шкільними під­ручниками діти зустрінуться у школі, тож передчас­на зустріч з ними може знизити інтерес і негативно позначитися на адаптації дитини до школи.

Водночас ця позиція аж ніяк не вказує на те, що дитина до 6 років обов'язково має оволодіти читан­ням, лічбою або письмом. З цим треба бути вкрай обережними й терплячими.

Не змушуйте дітей до жодних навчальних дій. Формуйте бажання. Готуйте до навчання, пам'ятаючи: тільки бажання та інтерес дитини є ключем до цього процесу.

Перевіряємо пам'ять

Вивчення особливостей інте­лектуальної сфери можна роз­почати з дослідження пам'яті — психічного процесу, нерозривно пов'язаного з розумовим. Для визначення рівня механічного запам'ятовування про, слон, шпага, мило, сіль, шум, рука, стать, весна, син. Прослухавши весь цей ряд, вона повторює слова, які запам'ятала. За Л. А. Венгером, показники механічної пам'яті для дітей шестирічного віку такі: з першого разу вона сприймає не менше 5 слів; після третього-четвертого прочитання відтворює 9-10 слів; через годину забуває не біль­ше 2 слів із відтворених.

Визначаємо загальний рівень розумового розвитку

Методика А. Р. Лурії дає змогу виявити загальний рівень розумового розвитку, ступінь оволодіння узагальнювальними поняттями, уміння планувати свої дії. Дитині пропонують запам'ятати слова з допомогою малюнків: до кожного слова або слово­сполучення вона сама малює лаконічний малюнок, який потім допоможе це слово відтворити. Тобто малюнок стає засобом, який допомагає запам'ятати слова. Для запам'ятовування дається 10-12 слів і словосполучень, як-от: вантажівка, розумний кіт, темений ліс, день, весела гра, мороз, вередлива дитина, гарна погода, сильна людина, покарання, цікава казка. Через 1-1,5 год. після прослуховування наведеного ряду слів і створення відповідних зображень дитина отримує свої малюнки і прига­дує, до якого слова вона робила кожен з них.

Визначаємо рівень розвитку просторового мислення

Рівень розвитку просторового мислення виявля­ють у різні способи. Ефективною і зручною є мето­дика А. Л. Венгера "Лабіринт". Дитина має знайти шлях до певного будиночка серед заплутаних до­ріжок і тупиків лабіринту. У цьому їй допомагають образні завдання-вказівки, повз які об'єкти слід пройти. Дитина має орієнтуватися в самому лабі­ринті та схемі, яка відображає послідовність шляху, тобто розв'язання завдання.

Методи діагностики рівня розвитку словесно-логічного мислення

♦ Пояснення складних картин. Дитині показу­ють картинку й пропонують розповісти, що на ній намальовано. Цей прийом допомагає виявити, чи правильно дитина розуміє те, що зображено, чи може визначити головне, чи розгублюється в окре­мих деталях, наскільки розвинене її мовлення.

♦     Послідовність подій — складніша методи­ка, яка допоможе виявити розуміння дитиною причинно-наслідкових зв'язків.

♦     Предметна класифікація — методика, яка допомагає вивчати узагальнення і абстрагування, послідовність висновків і деякі інші аспекти мис­лення. Класифікуючи різні об'єкти, дитина може виділити групи за функціональною ознакою і дати їм узагальнені назви: за зовнішньою та ситуатив­ною ознаками (шафа і сукня об'єднуються в одну групу, тому що сукня висить у шафі).

Інтерпретація прислів'їв — методика, за до­помогою якої вивчають розвиток складних розумо­вих процесів аналізу й синтезу. Цікавий варіант цієї методики запропонував Б.В. Зейгарнік. Крім зви­чайних прислів'їв ("Не все те золото, що блищить"; "Не рий яму іншому, сам у неї потрапиш"), дитині наводять фрази, одна з яких за значенням відпо­відає прислів'ю, а друга — нагадує його. Напри­клад, до прислів'я "Не в свої сани не сідай" дають фрази — "Не берися за справу, якої не знаєш" і "Узимку їздять на санях, а влітку — на возі". Дитина має вибрати одну з них і пояснити свій вибір, що й показує, на які змістові чи зовнішні ознаки вона орієнтується.

    І на завершення наших роздумів іще раз наго­лошуємо: різнобічно розвинена дитина з меншими втратами подолає складний шлях адаптації до шко­ли, а отже, шанс стати успішною буде реалізова­но краще. Найголовніше маємо пам'ятати: спільні зусилля вихователів та батьків зі створення спри­ятливих умов адаптації дитини до школи створять умови для продовження її безпечного, а отже, щас­ливого дитинства, в якому її розуміють і приймають такою, якою вона є — реальною, а не ідеальною.

371 Justified